Колишній нардеп-«регіонал» Володимир Ландік, який ще за минулої влади опонував «смотрящим» Януковича, розповідає про ситуацію на Луганщині
Погляди кожного українця звернуті на Донбас, де відбуваються події геополітичного значення. Ситуацію у цьому регіоні важко оцінити лише за скупими рядками офіційних зведень, кадрами телевізійних сюжетів чи замітками інтернет-блогерів – проблеми на сході значно об’ємніші, їх масштабність і трагізм двома кольорами не передаси.
Цього разу на події у Донбасі ми вирішили подивитися очима людини, яка довший час пов’язана з луганським краєм, добре знає його людей, зокрема особливості життя місцевого політичного бомонду, була одним із засновників Партії регіонів, двічі входила у її парламентську фракцію, свого часу була опонентом її керівника Олександра Єфремова. Наш співрозмовник – 66-річний Володимир Ландік, брат відомого бізнесмена, виробника холодильників «Норд», донедавна власник провідної на Луганщині телекомпанії «Ірта».
- На вашій малій батьківщині зараз війна. Тому найперше питання напрошується само по собі: де ви зараз і як живете?
- Живу на два доми: трохи у Києві, де у 2006 році, під час свого депутатства, за власні, не державні кошти купив з дружиною двокімнатне помешкання, і у Сєвєродонецьку, куди вимушено переїхав з Луганська. У Сєвєродонецьку, який перебуває під контролем української влади, у мене є робота, працюю нині головою облспоживспілки. Вона переїхала сюди з Луганська. Через його окупацію Сєвєродонецьк став таким собі обласним центром, туди переїхали обласна держадміністрація, СБУ, міліція, податкова та інші державні органи.
Однак про спокійне життя говорити не можна. Неподалік нас Лисичанськ, який обстрілюють бойовики, а також Попасна, яку днями теж піддали потужному артилерійському вогню. Отож обстановка - майже фронтова.
У Луганську у мене був телевізійний бізнес. Його захопили, розорили, розграбували, частину обладнання вивезли у Росію, а частину передали на колишній обласний державний телецентр, який тепер обслуговує так звану ЛНР. Наша «Ірта» у Сєвєродонецьку, за рішенням Національної ради з телебачення і радіомовлення, узяла у тимчасове користування телечастоти, які раніше використовувала облтелерадіокомпанія. Цю державну телекомпанію “за України” очолював одіозний Родіон Мірошник, нині заступник лідера «ЛНР» Ігоря Плотніцького з питань ідеології.
А наші передавачі зараз покривають телесигналом усю місцевість, звільнену від терористів. Показуємо людям об’єктивні новини звідти, де йде війна, і де її немає. Даємо інформацію і з Луганська, який захопили оті придурки. Інформаційним продуктом потужно допомагає нам «24 канал», який належить меру Львова Андрію Садовому.
- У вас не було бажання залишитися жити у Луганську?
- Думаю, туди не повернуся більше ніколи. Його ж ніхто не збирається звільняти від окупантів. Взагалі, із сумом можу сказати, що ставлення до нас, до тих, хто переїхав з Луганська, - ніяке. Нас немає там, нас ніби й немає тут. А виїхали ж патріоти України… І що маємо? Навіть на звільнених територіях справи контролюють всі оці єфремови, голенки (Олександр Єфремов – колишній голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді, Валерій Голенко – екс-голова Луганської обласної ради. – І. Ф.). А ті, хто стояв за незалежну Україну, хто перед виборами підтримував нинішнього президента, хто воював із сепаратистами, стали нікому не потрібні. Привозять нам всякий непотріб.
Навіть у фітоветеринарній службі! Ми пропонували туди хорошого молодого хлопця з Антрацита, який займає проукраїнську позицію. Куди там! Не послухали нас. Посадили у крісло протеже Єфремова. За все заплачено! Одіозні, скомпрометовані особи проникли навіть у керівництво Луганської обласної державної телерадіокомпанії, яка перебирається у Лисичанськ. На її чолі поставили заступника уже згадуваного Мірошника – такого собі Гаркушу. Ще донедавна він вів авторську передачу, в якій через слово вживав стосовно української влади термін «фашисти»…
- Але ж на Луганщині працює такий бойовий, принциповий голова облдержадміністрації Геннадій Москаль!..
- Москаль просив у свою команду одних людей, а йому прислали зовсім інших. Москаля у Києві ніхто не хоче слухати! І грошей йому не дають, щоб міг щось на звільнених територіях добре зробити. Ось вам приклад. У нас два мости підірвано бойовиками – у напрямку Рубіжного і Лисичанська. Це сталося ще влітку, за цей час можна було б його уже полагодити. Але фінансів для ремонту не виділяють. Люди добираються по розбитих об’їзних дорогах. Через це нарікають на українську владу…
- Хто вставляє палиці у колеса?
- А хто у Києві залишився при посадах? Ті самі, що працювали і раніше! Мої колишні однопартійці. Вони й призначають на Луганщину тих, хто близький до Єфремова. Думаю, він на ці призначення впливає своїми ресурсами, зокрема фінансовими.
- А як живуть рядові люди у Луганську? Чи хочуть, щоб їх визволити?
- Розумні цього хочуть. А дурні і раніше не хотіли жити при українській владі, і зараз цим бажанням не горять. Маю на увазі тих, що ніколи не були успішними, які нічого не робили, крім як самогон гнати. Їх заздрість душила, коли хтось чогось своїми силами добився. Вони зараз краще по смітниках лазитимуть, але будуть дуже раді з того, що у когось дім і машину забрали, що повиганяли людей думаючих, тих, хто їм ще донедавна давав роботу. І хвалитимуть за це Путіна.
Тим, хто залишився у Луганську, живеться тяжко. Але це їхній вибір. Якщо таке життя їм подобається – що ж, нехай живуть...
- Чи є у Луганську газ, вода, світло, продукти?
- Раніше не було, тепер уже є. Все це постачає Україна. Однак, наскільки я знаю, ніхто за це Україні не платить...
- А як луганці ставляться до окупаційної влади, до її лідера Плотницького?
- Є різне ставлення. Нормальні прагнуть того, щоб оцих плотницьких чимшвидше прогнати, щоб з’єднатися з Україною. А є такі, що мріють піти до Росії, щоб підприємливі люди стали жебраками, голими, босими. Пропорція одних та інших приблизно 50 на 50…
- Яка роль людей Януковича у тому, що сталося на Луганщині за останній рік?
- Їхня роль – головна. Це вони привели ворога на нашу землю. За Януковича Єфремов був «смотрящим» на Луганщині, таким же залишається і тепер. На всіх керівних посадах у “ЛНР” – його люди. Їх розставляють навіть на визволених територіях. Робиться це за великі гроші. Бідному Геннадію Москалю, як мовиться, не позаздриш…
- Який ви бачите найбільш прийнятний вихід з кризи на Донбасі? Чи можна повернути Луганськ, Донецьк у лоно України? Що для цього слід зробити?
- Вихід один – треба вигнати окупанта. Не буває миру без перемоги. Мир без перемоги – це капітуляція. Навіть Сталін не воював з фашизмом за мир, він воював за перемогу. Ми повинні перемагати активними діями. Якщо хтось і далі казатиме: «Давайте домовлятися» - нічого не зміниться. Ситуація виглядає приблизно так: ворог сидить зі зброєю у вашій оселі, а ви приходите у кімнатних капцях і просите його: «Вийдіть з хати!». Нічого з цього не вийде! Це банда! А банду треба знищувати.